18 Лис

Відроджуємо забуту лексику


Як часто послуговуємось давніми словами “далебі”, “себто”, “сливе”, “позаяк”, “поготів”, “паче”. У свій час цими словами творили наші великі класики, І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Франко й інші. “Словник української мови” тлумачить їх як застарілі або розмовні слова. Заглибимось у їх семантику.

Коротку лексему “далебі” витіснили слова “правду кажучи”, “справді ж”, “дійсно”. “Я, далебі, в тім не виною, що так роз’їхався з тобою”, – писав Іван Котляревський. “Далебі, що правда”, – М. Максимович.

Цікавим зі стилістичного погляду є забутий прислівник “сливе”, який замінило слово “майже”. Цим словом послуговувалась Леся Українка: “Останнє листя падало з дерев сливе без шелесту”.

Сполучення “тому, що”, “через те, що” витіснили давній сполучник “позаяк”. “Позаяк цікавого не маю що писати, тягтиму далі свою подорож, хоч, може, вона тобі теж не цікава”, – писав Михайло Коцюбинський.

Лаконічне “поготів” замінило сполучення “тим більше”. Приклад з листа Лесі Українки до А. Кримського: “… щодо фотографії, бо в мене її навіть в Києві готової нема, а вже тут і поготів”.

Заслуговує на увагу також лаконічне слово “паче”, що означає “більше, краще, тим більше”. Цитуємо Т. Шевченка: “… щоб нагріть його [Давида], взяли, Царевен паче красотою. Дівчат старому навели”.

Вважаю, що слова, які проаналізовано у цій статті, повинні збагачувати наш лексикон, бути його окрасою та силою, що криється у їх лаконізмі та давності.(Оксана Лутчин)


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *