26 Лип

Гала́світа


галасвіта
— А що? Куди душа забажає… Галасвіта!
Вчителі перезирнулися між собою, і найстарша з них, повновида сива жінка, запитала:
— Це якийсь новий континент: галасвіта? Поясни, будь ласка, де він.
— А ви матір мою спитайте… Тільки що — так одразу: «А-а, галасвіта б ти пішов!» (Олесь Гончар).

«Півні кричать завзято, люди усміхаються одне одному, й хочеться радіти весні, яка хоч і барилась, та все ж таки настає, і хочеться поділитись з кимось настроєм своїм, і хочеться бігти — галасвіта!» (Євген Гуцало)

«Зосталась я. Думаю, як не до них, то до когось іншого приставати доведеться. То вже так, сама перед собою виправдовувалась, бо через нього — тепер уже знаю — не пішла тоді галасвіта. Може, воно й краще було б…» (Григір Тютюнник, Облога)

— Бачу вже, що, пригод шукаючи, такого собі лиха напитаємо, що вже не розберемо, котра в нас нога права, а котра ліва. Я так собі своїм убогим розумом міркую: чи не краще нам оце додому вертатись та за господарство дбати (пора, бачите, жнив’яна), аніж отак галасвіта їздити, потрапляючи з дощу та під ринву? (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса).


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *