13 Січ

Криниця, колодязь


криниця, колодязь

Щоб заходили з криниці
Люде воду пити,
Та за того, хто викопав,
Богу помолитись.
(Т. Шевченко)

Є слова давні, як життя. До них, зокрема, належать і назви місць добування, набирання води. В українців це слова криниця, колодязь.

Їх зустрічаємо ще в літописах. Так, «Повість минулих літ» розповідає про очищення древлян водою: «кладезем і єзером жертву приношаху». А в Іпатіївському списку літопису знаходимо: «Послухав Ізяслав братів своїх і пішов Ізяслав і зупинився біля Святославової криниці». Походження слів криниця і колодязь сягає ще глибшої давнини. Криниця — питоме слов’янське слово, яке перейшло у давньоруську мову із спільнослов’янського періоду. Пов’язують цю назву із коренем рити (пор. кріт). Джерелом назви колодязь вважається германський відповідник Kolding, утворений від прикметника kold із значенням «холодний» (пор. німецьке kalt). Цей прикметник прагерманського рівня є близькоспорідненим із праслов’янськими формами холод, холодний. Діалектні назви сту́дня, сту́денець мають тотожну семантичну мотивацію із словом kolding і виступають типологічними паралелями до нього.

Із давньоруської мови українська успадкувала обидві—криниця і колодязь. У російській закріпилося колодец (старослов’янське кладезь), у білоруській крыніца.

У процесі розвитку української мови слова криниця, колодязь взаємодіяли на основі семантичної спільності «назва місця добування, набирання води». Вони перехрещувалися в певних значеннях, в інших — розходилися, спеціалізувалися. Це засвідчують записи усного літературного мовлення, численні приклади із художньої літератури, публіцистика, наукові твори, офіційно-ділове мовлення. Відбивають цей процес і словникові тлумачення.

В 11-томному Словнику української мови колодязь кваліфікується як «захищена від обвалів зрубом вузька глибока яма, яка служить для добування води з водоносних шарів землі». В такому значенні може вживатися і слово криниця. Підтвердження тому — спільні мікроконтексти обох слів. Відомо, наприклад, що за способом добування води колодязі можуть бути із журавлем, із ручним гачком, коловороти. Назви тих самих атрибутів зустрічаємо в описах криниць: «Ішла із відром на коромислі до криниці, над якою стирчав журавель» (Марко Вовчок); «Дружно курились димарі хат, рипіли журавлі біля криниць» (А. Головко); «А он же бачиш: в камені криниця, Мале відерце в дзьобі журавля» (Л. Костенко). Або у Малишка — «Під жовтим виблиском зорі Скрипів колодязь в тишині». Широко вживається слово криниця як рівноцінне із словом колодязь у творчості Тараса Шевченка. Зокрема, в поемі «Москалева криниця» поет відтворює весь процес створення криниціколодязя:

… У балку спустився
Та й викопав при долині
Глибоку криницю.
Не сам один, толокою.
Йому помагати
й добрі люди приходили
Криницю копати.
… І виложив цямриною,
І над шляхом в полі
Височенний хрест поставив…

У книзі Василя Скуратівського «Берегиня», де так поетично описано народний побут, читаємо: «Вимайструвана Сидором Омельковичем криниця ще в перші повоєнні роки ще й досі приносить людям радість — вертається з поля жнивар чи жене череду пастух, іде або їде далекий путівник — і неодмінно кожен з них зупиниться біля колодязя, щоб погамувати спрагу, відновити сили». Назви колодязь і криниця тут вживаються як тотожні, взаємозамінні. Але вже через кілька сторінок автор їх диференціює: «Історія виникнення криниць і колодязів надзвичайно цікава і сягає глибокої давнини». Пор. також у «Вершниках» Яновського: «Тоді святили царину, і золоті попи вимахували кадилами, … і святили криниці і колодязі, і зело і воду».

Отже, крім «спільного сегмента», слова криниця і колодязь зберегли чи розвинули свої окремі значення. Так, криниця в українській літературній мові — це ще й назва джерела у його природному вигляді (без надбудови). До речі, в словнику Грінченка слово криниця тлумачиться лише як «джерело» (источник, ключ). Існує навіть сполука «ключова криниця». Тому слово криниця може конкретизуватися конструкціями в полі, в яру тощо. Слово ж колодязь частіше вживається як ознака оселі. Неглибоку копанку не назвеш колодязем, а лише криницею. За нашими спостереженнями, означення глибокий і особливо вузький асоціюються, насамперед, із словом колодязь (згадаймо народну пісню «Глибокий колодязь» у виконанні Ніни Матвієнко). Хоч і це спостереження не абсолютне (пор. у наведених уже рядках Шевченка): …та й викопав при долині глибоку криницю. З криницею ж асоціюється найчастіше означення чиста, що зближується із словом «джерело», постійними епітетами до якого є прикметники прозоре, чисте, дзеркальне тощо.

Можна говорити і про певну територіальну закріпленість слів криниця, колодязь. Є спостереження, що слово колодязь характерніше для степової України. І коли очі називають бездонними, то мотивуючою ознакою метафоризації стає глибина степових колодязів, де до води добратися нелегко. А заглянеш в його глибину — дух захоплює. Але чіткої межі у територіальному вживанні слів криниця, колодязь в українській мові провести не можна.

Крім того, слово колодязь закріпилося у технічній сфері. Це такі термінологічні сполуки, як артезіанський колодязь, буровий колодязь, шахтний колодязь, компенсаційний колодязь, водозбірний колодязь тощо. З’явилися ці вживання в українській мові під впливом російської. Тому як недоречність розцінюємо сполуку «каналізаційна криниця » (пор. «…просто з щілини каналізаційної криниці випорхнув кіт»).

Слово криниця в українській мові, зокрема у фольклорі, художніх текстах, закріпилося як поетизм. Воно рясно обросло переносними значеннями, загальномовними і контекстуальними. Це засвідчено в численних піснях, казках, легендах, прислів’ях і приказках українців, в індивідуально-авторських вживаннях: «Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися; 3 сухої криниці води не пити; У криницю воду лити — лише людей смішити; Як напився, то до криниці задом повернувся» і под. Не перерахувати публіцистичні вживання: криниця доброти; криниця знань; криниця душі; криниця журби; висохлі криниці; незглибимі криниці тощо. А хто не знає рядків: «Копав, копав криниченьку», «Ой, у полі криниченька», «Як ми сестриці коровай місили, Із семи криниць воду носили» із відомих українських пісень.

Естетизм, національне звучання слова криниця інколи перекривають навіть реальну вживаність цього слова, відсувають слово колодязь. Особливо це відчувається у художніх та публіцистичних текстах. Криниці, колодязі у всіх народів споконвіку були місцями, де спілкуються люди, діляться новинами. Колоритно передано це у поезіях Пантелеймона Куліша:
Що в селі і в полі сталось,
Наш колодязь знає,
Як вода дзюрчить із цебра,
Річ не замовкає.
Про кохання і про зради,
Про тяжкі пригоди,
Про заручини щасливі,
Нужди і вигоди…

Та хіба лише новини сюди приносять люди? Тут єднаються душі, тут формується народна мораль. «Криниці мого дального села, Сповідниці мої і духівниці» — так образно охарактеризував їх сучасний поет Станіслав Чернілевський. Колодязі — криниці копали разом, толокою. Їх освячували, з ними пов’язували магічні сили. А як оздоблюють їх українці! Як дбають про них! «Який колодязь — такий і господар»,— говориться в прислів’ї. Вода — то здавна святе для людини. Як сонце,
як небо, як земля… У всіх народів назви місць добування води — символ життєдайності, невичерпності, глибини, чистоти. Для українців слова криниця, колодязь мають і національне забарвлення. Це символ України. Вони стоять в одному ряді із українськими символами калина, верба, тополя, Дніпро… Згадаймо Шевченкове: «І яр, і поле, і тополі, І над криницею верба».

Н. М. Сологуб


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *