19 Лют

Позначення моментів часу в українській мові


Позначення моментів часу в українській мові

 

Питання, як слід означувати українською мовою різноманітні моменти часу, неоднозначне. Властивості часу не залежать від того, в яких одиницях (тобто в якому масштабі) його вимірюють: чи в наносекундах, чи в годинах, чи то в тисячоліттях. А от у мові ці особливості плину часу відображаються, на жаль, не завжди адекватно. Справа ускладнюється ще й тим, що в різних стилях сучасного мовлення (художньому, діловому, офіційному, науковому тощо) перевагу віддають то кількісним, то порядковим числівникам. А різне трактування того самого порядкового числівника в різних стилях є проявом міжгалузевої омонімії, яка, як відомо, є великим недоліком [ДЛЛ 1965: 139-140]. Сюди долучається також географічна омонімія, коли значення таких числівників залежить від місцевості.

Російсько-український словник під словом година подає форми з тим самим кількісним і порядковим числівниками як паралельні: “не пізніше трьох годин (третьої години)” [РУС 1968 (1): 340]. У телефонній довідці (принаймні донедавна) та у вокзальних оголошеннях за годинами закріпився кількісний числівник, а в радіомовленні чуємо порядковий. Дослідження самої лише практики вживання виявляється малоефективним – адже на користь кожної форми можна навести безліч прикладів. Цей висновок підтверджує, зокрема, стаття Бориса Антоненка-Давидовича “Непорозуміння з часом” [1994: 218], яка містить кілька цитат із творів класиків української літератури з використанням порядкових і кількісних числівників. Принагідно можна ще згадати пісню “Над річкою, бережком” на слова Івана Кутня, де для годин уживається кількісний числівник: “Над річкою, бережком Я гуляла із дружком До дванадцяти годин З чорнобривим, молодим”. Але без глибоких і всебічних аналітичних міркувань важко виробити чіткі та переконливі рекомендації щодо грамотного вживання числівників у цьому контексті. Авторитетну думку відомого письменника не було належно підкріплено відповідним науковим аналізом, і з часом ці непорозуміння поглибилися. Аргументацію на зразок “бо ми так говоримо” нищівно критикував ще Юрій Шевельов: “в умовах сучасної мовної ситуації це не тільки вияв примітивного суб’єктивізму, як з першого погляду здається, а перенесення на правопис волюнтаризму як конечного складника мововиявлення взагалі. Це був би цікавий аспект. Але це не робить цей критерій науковим” [Шевельов 2008: 501]. Отож спробуємо пошукати  аргументовані відповіді на поставлені вище питання.

Справді, в художніх творах нерідко трапляються вирази “о такій-то годині”, де внутрішня форма, етимологія та семантика далеко не завжди є однозначними. Очевидно, це може бути приблизно шість або п’ять повних годин від початку відліку – нуля годин. І якщо для художнього твору така точність є прийнятною, то в офіційному, діловому та науковому мовленні це зовсім не так. Варто було б урахувати й думки фахівців – насамперед представників тих наук, які в своїй професійній діяльності мають справу з різноманітними моментами часу.

Отже, проблема потребує застосування методів термінології як науки. Нагадаємо, що СМ полягає лише у фіксуванні наявних мовних конструкцій і тому не може претендувати на логічну довершеність і наукову остаточність. Аналітичний же метод передбачає дослідження правильності даного явища. Якщо обидва методи подають одне й те ж правило – його безумовно варто рекомендувати до впровадження. Лише так можна убезпечити наш правопис від не надто продуманих змін і революційних перетворень, які накидають мові нехарактерні та невиправдані форми.

Отже, проведемо логічний, порівняльний і семантичний аналіз фразеологічних конструкцій на позначення часу, вживаних в українській та інших мовах, і сформулюємо рекомендації щодо їх виправданого вживання.

У більшості випадків українські порядкові числівники означають, що даний проміжок ще триває: третій день (минуло два), двадцяте століття (закінчилося дев’ятнадцять), дві тисячі перший рік (минуло дві тисячі), перша хвилина (ще не спливло жодної). У Б. Грінченка написано: “Ой сплю годину, сплю і другу, а вже повертає та на третю” [цит. за Антоненко-Давидович 1994: 219]. А вираз “м’яч забито на останній, дев’яностій хвилині зустрічі” означає, що гра (триває 90 хвилин) ще не закінчилась і гол зараховано. Отже, заміна кількісного числівника (означує закінчений часовий проміжок) на похідний від нього порядковий (означує незакінчений часовий проміжок) спотворює зміст поняття.

До того ж, такої “виняткової” порядковості набувають лише годинні часові проміжки, а всі інші – які вимірюються мікросекундами, секундами, днями, місяцями, роками, століттями тощо – чітко й послідовно підлягають цьому правилу.

Ось чому так впадає в око нелогічність виразу “десята година десять хвилин”, де закінчений годинний проміжок описується порядковим числівником, а хвилинний – кількісним. Це видається ще абсурднішим, якщо згадати, що годину тому вживався той же числівник: “десять хвилин на десяту”…

А спробуймо знайти логіку в такій оповідці: “Заснувши десь опівночі, хворий спокійно проспав вісім годин. Коли пішла дев’ята година його сну, він раптово прокинувся. Годинник показував … восьму з хвостиком”. Отож лишається незрозумілим, скільки ж повних годин проспав наш герой: сім, вісім чи дев’ять.

Російсько-український академічний словник за редакцією А. Кримського подає відповідність “в пятом часу – о п’ятій годині”, не наводячи основної російської форми “в пять часов” [РУАС 1924-1932 (1): 51], таким чином прирівнюючи ступінь нормативності порядкових числівників на позначення годин у російській та українській мовах.

Основні світові мови означують години кількісними числівниками. Зокрема, в англійській: “six o’clock” (шість годин) – а не “sixth o’clock”. Те ж саме у французькій, іспанській, італійській, грецькій та інших мовах, і навіть у близькоспорідненій з українською білоруській.

Утім, в угорській мові існує паралельна форма з порядковим числівником при годині – але вираз “п’ятнадцята сорок п’ять” там означає “сорок п’ять хвилин на п’ятнадцяту”, тобто чотирнадцять сорок п’ять.

А що ж стосується прийменників, із якими можуть сполучатися часові числівники, то в цій функції переважно вживається прийменник “у (в)”: у цьому столітті (році, місяці), у цей день, у цю хвилину, в цю мить, у четвер, навіть у лиху годину, а також уранці, вдень, увечері, вночі – а ще всі вирази зі складними сполучниками типу “у той час як”. Часто можна почути також: “у якій годині?”. Та й у слові “вчасно” закріпився префікс “в”. У науковій літературі також уживається “у (в)”: положення тіла в просторі і в часі. Тобто перебування в певному моменті часу описується, як правило, прийменником (префіксом) “у”.

Звернімо увагу на те, що прийменник “о” в українській мові маловживаний, і його застосування практично обмежується лише описом годинних проміжків часу (переважно в художній літературі). На відміну від польської та російської мов, у сучасній українській мові цей прийменник не має семи ‘навколо’, яку містить старослов’янський префікс “об-”. Тому польський прийменник “о” відповідає українським “з” та “про”: “o smaku” – зі смаком, “o tym” – про те. Цей прийменник характерний також для російської мови, і при перекладі на українську йому відповідають прийменники “про”, “з”: “Сказка о царе Салтане” – “Казка про царя Салтана”, “чудище о семи головах” – “чудовисько з сімома головами”. У
казці відомого російського поета П. П. Єршова “Конёк-горбунок” є слова: “Вдруг о полночь конь заржал…” – де прийменник “о” виступає синонімом до “з”, “при”. Цей приклад допомагає і з’ясувати походження українських прислівників “опівдні”, “опівночі”. Крім того, сучасний український прийменник “об”, на відміну від “о”, вимагає від доповнення не місцевого, а знахідного відмінка: спіткнутися об поріг, битися об заклад тощо. Це свідчить про принаймні синхронічний зв’язок “о” з “в” (“у”), який також пов’язаний з місцевим відмінком. Форма “о котрій годині” – це, очевидно, калька з польської, поширенню якої сприяла акустична схожість звучання польського прийменника “о” та українського “у”.

Отже, скалькованому звороту “о такій-то годині” відповідають українські “з такою-то годиною”, “при такій-то годині”. Але зустріч призначають не “з” певним часом і не “при” якомусь часі, а “у” певний час.

У поемі “Причинна” Тарас Шевченко, позначаючи час, уникає зворотів із прийменником “о”: “на ту пору, в таку добу”. (Зауважимо, що в першому випадку відчувається редакторська правка: прийменник “у” має поєднуватися з недоконаною формою дієслова, а доконана форма потребує прийменника “на”. Тобто “виглядати” можна лише “у ту пору”, а “на ту пору” можна лише “виглянути”). Іван Франко у своєму творі “Boa constrictor” вживає в такому випадку прийменник “в”: Та в тій хвилі почувся страшний лускіт кам’яної стіни, розірваної динамітом. Ю. Шерех зазначає, що для Галичини характерними є звороти в цій хвил(ин)і, в цій годині [Шерех 1951: 177].

Щодо відповіді на питання “котра година?”. Якщо означена година ще не виповнилася – вживається порядковий числівник: десять хвилин на першу, пів на восьму. Зауважимо, що така ситуація трапляється найчастіше – а саме вона й вимагає порядкового числівника, який формально добре узгоджується з питальним займенником “котра”. Якщо ж виповнилося ціле число годин – уживається кількісний числівник: чотирнадцять годин рівно, нуль годиндесять хвилин.

Поряд із кількісним числівником можна вживати й порядковий (це синонімічна форма), додаючи одиницю до повного числа годин – як в угорській мові. Наприклад, вираз “сімнадцята двадцять” семантично тотожний вислову “шістнадцять годин двадцять хвилин”.

Є ще один цікавий варіант відповіді на згадане питання, який добре узгоджується з канонами української мови і може вживатися замість невиправданого “шістнадцята двадцять” тоді, коли шістнадцять годин уже виповнилося. У випадку, коли йдеться якраз про завершений проміжок часу, в українській мові часто трапляються конструкції з прийменником “по”: “по закінченні – новини”, “зустрінемося по перерві” і т. д. Отже, третій варіант означування цього моменту часу – двадцять (хвилин) по шістнадцятій.

Перелічимо варіанти відповідей на згадане питання, якщо до повної години лишилося небагато: 12:45 – це без чверті година, або 45 (хвилин) на першу, або 45 (хвилин) по дванадцятій, або за чверть година, або за чверть по першій.

А тепер звернімося до класики. “А кой тебе годик?” – запитує некрасовський герой (ця фраза перегукується з українською “котра година?”). І чує у відповідь: “Шестой миновал”. Отже, для позначення закінченого проміжку часу порядковий числівник потребує уточнення: “миновал”. І узгодження з питальним словом є (“кой – шестой”), і немає плутанини в означенні часу. Росіяни тут послідовні: у них немає такої плутанини і в годинах – чого, на жаль, не можна сказати про українців. Правильно було б на питання “котра година?” відповісти: “шоста минула” (якщо це 6:00).

І знову згадаймо Тараса Шевченка: “Мені тринадцятий минало”… Це те ж саме формулювання, яке означує такий же часовий проміжок. Якщо перенести це на години, то “минає тринадцята” – це десь між 12 та 13. “Тринадцята година” – це і 12:10, і 12:30, і 12:50. А момент “13:00” – це “минула тринадцята (година)” або “виповнилася тринадцята (година)”. Тому для означення, наприклад, моменту часу “10:00” словом “десята (година)” не зайве згадати про важливе дієслово “минула” (або “виповнилася”).

Стосовно відповідей на питання “коли?” (“у котру годину?”, “по котрій годині?”, “у яку годину?”, “по якій годині?”). У дві години десять хвилин, у чверть на десяту, по двадцятій (тобто у двадцять годин, або о двадцять першій годині). Варто уникати вузьковживаного (бо чужомовного) прийменника “о”, обмежившись уживанням відповідного префікса в словах опівдні, опівночі.

І, нарешті, коли “визначаємо” і коли “означуємо” час.

Як було зазначено в Частині 2, слову “визначати” відповідає англійське “determine”, тобто синонімами до нього є “виміряти”, “фіксувати”, “досліджувати”. Значить, визначаємо час за допомогою секундоміра чи хронометра. З іншого боку, слову “означувати” відповідає англійське “define”, тобто синонімами до нього є “описувати”, “окреслювати”. Дати означення (дефініцію) – це описати словами (і саме тому відповідний член речення має назву “означення”, а не “визначення”). Ю. Шевельов уживає звороти “конструкції на означення годин” [Шевельов 2003: 113], “означення години й хвилини” [Шевельов 1951: 177]. Отже, за допомогою числівників не “визначаємо” час, а означуємо його.

Таким чином, означення часу – одна з тих показових проблем українського правопису, яку можна успішно вирішити за допомогою методів науки термінології. Якщо в художньому стилі переважають (і, очевидно, будуть переважати) форми з порядковими числівниками, то інші стилі літературної мови потребують узгодження з думкою фахівців відповідної галузі. З одного боку, є запозичення з польської мови, яке не дуже узгоджується з особливостями історії та розвитку української. З іншого боку, є спеціалісти, які повинні точно та недвозначно вимірювати й фіксувати різноманітні часові проміжки та моменти. І на основі зазначених методів можна успішно поєднати різні тенденції в називанні часових проміжків, не втративши нічого з надбань української літературної мови – яка включає в себе не лише художній, а й офіційний, діловий і науковий стилі.

З монографії М. О. Вакуленко
УКРАЇНСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ: КОМПЛЕКСНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ
Повний текст монографії.


One thought on “Позначення моментів часу в українській мові

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *