26 Лис

У світі нічого не міняється?


Vynnychenko_V1mПеречитуючи «Відродження націїї» (1921) В. Вінниченка натрапили на такий уривок. Нічого не нагадує?
«Руський демократ — інтеліґент охоче йшов на провокацію чорносотенця, охоче слухав його брехень, чуток, охоче безкритично вірив більше, ніж українцям, демократам, соціалістам, революціонерам. А що охоче вірив, а що охоче йшов на провокацію, на це доказом може служити хоча би отой так легко вихоплений кулак предсідателя київської ради робітничих депутатів.

Руський інтеліґент потребував якогось оправдання свого консерватизму й шовінізму. Йому треба було яких небудь, хоч вигаданих, хоч безглуздих, але підстав для опозіції українським домоганням, для заспокоєння свого „чистого розуму”, який хоч-не-хоч мусів визнавати рівність. І чорносотенство, добре розуміючи природу свого інтеліґента, підносило йому ці підстави в формі ріжних пльоток і чуток: українці збіраються на конґресі оголосити федерацію; українці будуть виганять з України всіх руських, євреїв і поляків; українці наміряються зривати дінамітом усі руські школи; українці ведуть переговори з німцями, щоб прорвати фронт.
Брехня була явна, але руський інтеліґент охоче хапав її й нею арґументував свої кулаки.
І Всеукраїнський Конґрес не тільки не заспокоїв його, не вважаючи на лобизання, привітання й запевняння, але ще більше зтурбував, — бо Конґрес виявив серйозну, реальну силу українства. Груба, примітивна брехня чорносотенців, що українці виженуть руських з України, могла справдитися, — справдитися не в дослівному значінню, а в змислі знищення панування руської нації на Вкраїні.
А це вже була не теорія, не „чистий розум”, а реальність, буденщина, це торкалось матеріальної сторони життя руського інтеліґента. Загубивши пануюче становище на Вкраїні, він повинен був би шукати собі посади, служби десь инде або вчити українську мову, просити дозволу лишитись, почувати себе чужинцем у цьому теплому, поетичному, багатому краю, де він стільки століть почував себе дома, хазяїном і паном.
Ні, краще було штиком розігнати контрреволюційну, шовіністичну, націоналістичну, небезпечну для революції, для свободи, для всієї Росії українську рівність. А як розігнати не можна в один раз, то розгоняти її весь час, усякими способами, не давати їй укріплятись, набірати сил і захоплювати позіцій.
От таким чином руський демократ, революціонер, поборник прав людини й усіх найширших свобод — опинився в одному таборі з чорносотенцем, контрреволюціонером і ворогом усякої свободи, насильником і паразітом.»

«Н. Комісар закордонних справ Чічерін, пригадаймо собі, дуже тими закидами обурювався й казав, що ніяких замахів на укр. державність у них немає, що совітська влада є влада революційного пролетаріата й незаможного селянства, що взагалі російський совітський уряд ніякої участи в боротьбі проти Директорії не бере й ніяких своїх військ не посилає на українську теріторію, що вся справа боротьби є справою українського селянства й робітництва. Що до участи російських совітських військ, то я вже вище показав, що заперечення комісара Чічеріна цілковито розходилося з дійсностю. “Правда” ж, орґан Центр. Комітету Російської комуністичної Партії, такими недвозначними словами це підтвержувала: “В тяжкій і крівавій боротьбі вона (червона армія) пробила шлях до хліба, бо вона взяла Україну. Вона проклала шлях до вугіллю, бо вернула робітничій клясі три четвертини Донецького басейну”.»

Завантажити повний текст твору: (у форматі TXT 2 Мб); (у форматі PDF 1 Мб)


One thought on “У світі нічого не міняється?

  1. Надзвичайно складне питання. Простої відповіді чи вирішення воно не має. У минулому столітті, тоталітарні, деспотичні, нелюдські режими вчинили злочини проти людяності на нашій землі. Саме тому ми маємо багато земляків російського походження. Сьогодні, українцем є той, хто народився в Україні, мислить конструктивно і не вороже щодо нашого народу, той хто сам себе вважає українцем і намагається розвиватися, будувати а не байдикувати і руйнувати. Але в жодному разі не варто виправляти помилки катів їхніми ж кровавими, жорстокими, нелюдськими методами. Можна привести БІЗЛІЧ прикладів видатних, творчих українців які мали іноземне коріння, як то Микола Костомаров – працював разом з Тарасом Шевченком у Кирило-Мефодіївському товаристві, Юрій Шевельов – науковець, дослідник української мови. Використовуючи тихі методи знищення, до яких можуть служби національної безпеки, ми себе ставимо на одну полицю з маніяками – сталіним, леніним, берією тощо. Слід добре поміркувати, зважити всі обставини, спитати самих себе якими нас запам’ятає історія, чи хочемо ми цього? Незважаючи на всю складність поставленого питання, є дві неспростовні аксіоми: 1) права та можливості мають бути рівні для всіх українців, не зважаючи на походження, а виходячи з конкретних поглядів і дій. 2) той, хто закликає до розрізнення українців, за їх далекими предками чи походженням в перспективі чинитиме сепаратистські дії, а отже має на меті щось вороже, викликаючи в суспільстві занепокоєння, хвилювання, зневіру в керівництво, свідомо це чи ні – але точно не в інтересах української держави.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *