30 Жов

Про галицький варіянт української мови


Історична доля галичан і наддніпрянців склалася так, що ці дві галузки українського народу протягом століть належали до різних державних формацій. Цей факт відбився на розвитку культури обох Україн, зокрема на розвитку української літературної мови на цих теренах. Розвиток цей не був абсолютно незалежний: обидві України співпрацювали між собою у багатьох сферах національної культури, наскільки перебування у двох різних державах це дозволяло.

Українофоби всіх гатунків бралися й беруться на всі способи, аби цій співпраці перешкодити. Така тенденція знайшла свій вияв навіть у науковій термінології, де лексично-правописний варіянт української мови, практикований у Галичині, окреслювано терміном “галицький діялект”. Названий варіянт виник, коли галицьке суспільство дістало певну обмежену змогу розвивати свою культуру в цісарській Австро-Угоршині, а наддніпрянський варіянт української мови ще не було аж так вироблено, щоб задовольняти культурні потреби галичан. Відставання Наддніпрянщини сталося в наслідок царських указів, що забороняли українське слово. Якщо мова красного письменства досягла там досить високого рівня, то через царські укази майже не було розвинуто наукової, публіцистичної, правничої, економічної, педагогічної, медичної та іншої спеціяльної термінології. Розвиток же національного шкільництва, преси, театру й адміністраційного та громадського життя в Австро-Угорщині після революції 1848 р. сприяв успіхам української мови в Галичині, де свідоме громадянство стало збагачувати народню мову новою лексикою відповідно до потреб життя.

Термін “галицький діялект” українофоби вживали і вживають, щоб принизити не лише галицьку мовну практику, але дискредитувати й саму українську літературну мову, називаючи її “галицьким діялектом” єдиної “общеруської” мови.
Як не дивно, але подекуди і серед українців можна почути термін “галицький діялект”, коли йдеться про мову галичан. Така тенденція не сприяє співпраці обох Україн. Наявність цієї тенденції можна пояснити браком реального знання й розуміння ролі варіянтів української мови в процесі її вироблення.

Відтворити модель розвитку і постання літературної мови народу не завжди легко, а у випадку української мови ускладнюється ще й тим, що в Україні продовж останніх 60 років не існувало об’єктивної історичної, літературознавчої та мовознавчої науки. І отже там немає літератури, доступної читацькому загалові, яка б висвітлювала це питання на рівні сучасних вимог.

Лише у вільному світі читач може знайти таку літературу, яка, видана здебільшого приватно, не може похвалитися великими тиражами. Найповнішим дослідженням з історії української мови є праця Юрія Шевельова “Українська мова в першій половині XX століття (1900-1941)”, видана видавництвом “Сучасність” 1966 року. Хоч ця праця розглядає розвиток нашої мови протягом порівняно короткого періоду, вона дає уявлення про обставини й шляхи формування літературної мови українців.

Якщо у праці Ю. Шевельова читачі знайдуть розробку теми в поєднанні з історією та політикою держав, то в даному короткому огляді вони дістануть наочне уявлення про ролю одного з варіянтів української мови в процесі її розвитку.
(С. Караванський)


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *