28 Жов

О, слово рідне, хто з тобою я? Як слова передають вдачу народу


Якось знайома з Новосибірська зауважила, наскільки приємніше українською мовою називається “больница”. Лікарня — де лікують, а не лишень “боль” і “больные”. Вона ж питала, чому ми постійно кажемо “чють-чють”, коли маємо таке гарне “трохи”.

Я їй уже не казав, що українською буде “ледь-ледь”, але став приглядатися до подібних пар слів уважніше. Психологія народу – в серцевині його слів.

Що за народ, який не має слова “трохи”, а розрізняє тільки “много-немножко”— вже питання. І якщо над такими прикладами помислити — випливає на додачу до лікарні ще їдальня, де їдять, а не тільки столи стоять, як у “столовій”. Заїжджений приклад, що мова – від “мовити”, а не просто “язик”, який мають і звірі – з тієї ж опери.

Тож про мову. Їжу росіяни називають “пища”. Письменник Юрій Винничук любить жартувати, що це тому, що коли щось живим їсти, то воно пищить. Але хто розбере таких байкарів, як він – де в них закінчується бібліографія і починаються жарти.

Але навіть словом “нехай” у росіян стало “пускай”, згодом перейшовши у “пусть”: “пускай бежит, пускай”.

Мисливець у Росії – “охотник”, від пажерливого “охота”. Очевидно, мислити, щоб перемогти і вполювати когось у тайзі, не так уже й важливо.

З українськом “перемогти” все зрозуміло – щось більше, ніж “могти”, натомість, у слові “победа” знову вчувається якийсь неприєминй корінь. Дослідники виводять слово від “по біді”. “Победил” – пережив біду, себто бійню.

Ще трошки про приземленість у несподіваних місцях. Лівацьке слово “товариш”, яке з російської поширилось на інші слов’янські мови, пішло саме від товару. Первинно означало напарника в торгових справах.

У слові “дружина” міститься часточка “друг”, натомість “супруга” — від того, що спряжена. “Супруги” – спряжені в пару.

Дехто хибно міркує, що “узнать усю подноготную” – це від наготи. Насправді – від того, що при допитах на просторах теперішньої Росії мали звичай застромлювати людям скалки під нігті. Навіть українське “запитувати”, “питати” в Росії набуло “вузькоспеціалізованого” смислу – катувати.

Хто не вірить – хай пересвідчиться: первісне слов’янське слово “дитя”, наше “дитина”, в російській мові бере витоки від раба. “Ребенок” – маленький раб. А немовля в росіян – “ребенок грудной”.

І поки українське подружжя свого малюка виховує, на схід від них супруги його ровесників “воспитывают”. Щось ближче до “відгодовують”.

То, може, такими прикладами й пояснюється те, що Росія така велика, і що на широких просторах довкола неї так міцно тримається її могутня мова? Там де її носії на чомусь “настаивают”, українці лишень “наполягають”.

На прощання скажу, що побажання “спокойной ночи” натякає на те, що в людей, серед яких воно прижилося, постійно неспокої мусили коїтися — мрією було в тиші доспати до ранку.

А хто незлюбив мене за таке збурювання тихого болота – хай не обзивається, а просто поділиться іншим поглядом. Але знайте, що вважаю так не тільки я.

Білорус Хаданович у перекладі українця Жадана:

“…
Можна піти в добровільні вар’яти,
ліжко спаскудити словом “кровать”,
тільки не треба народ наш лякати,
тільки не треба мас турбувати.
Тільки не треба мас турбувать”.

(Автор тексту: Северин НАЛИВАЙКО, джерело: Gazeta.ua)


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *