12 Гру

За українську літературну мову


За українську мовуМайбутнє нашого народу, майбутнє нашої країни в дуже великій мірі залежить від того, які стосунки пануватимуть між західною і східною частиною українського народу. Західні українці і східні українці в офіційно-політичній термінології „східняки“ й „галичани” в побутовій, наддніпрянці й наддністрянці — в застарілій (бо чи ж логічно в поняття наддніпрянців включати й наддінчанців і надкубанців, а в поняття наддністрянців — надпрутянців тощо?) через до болю відомі всім нам політичні обставини нашого минулого, розвиваючися в цілком відмінних обставинах, еволюціонували не зовсім однаково і через це набули деяких відмінних особливостей у зовнішніх виявах і внутрішній суті свого світосприймання. Роз’єднані чи не найглухіше в світі закритим кордоном, вони втратили майже цілком можливість зв’язку і зносин. І тому тепер, коли велика війна проломила й розбила старі кордони, коли, хоч і в скрутних обставинах воєнного лихоліття, почастішали наші зустрічі, особливо серіозного значення, особливо великої відповідальности набувають взаємопізнання і взаємозрозуміння, добра воля до взаємозближення. Підкреслюємо: взаємо… Бо обом сторонам є чим похвалилися, є чим духово одна одну збагатити — і є чого зректися, від чого відмовитися. А що відмовлятися від звичного завсіди неприємно, і часто своє гірше здається кращим тільки тому, що воно своє і люди з ним зрослися, то потрібне певне напруження волі і потрібний величезний такт, толерантність з обох боків. Іноді зовсім другорядний і цілком незначущий деталь побуту, поведінки, одягу, мови, може розсварити людей, і то таких людей, що цілком свідомі розумом потреби єднання всіх частин українського народу. Необережний легкий доторк може викликати несподівану реакцію. Мені якось довелося бачити людину, яка заявила, що галичани, мовляв, улесливі й нещирі, — а це на підставі того, що вони мають звичай цілувати жінкам руку. А, може, комунебудь з галичан східняки, через те, що вони цього звичаю не мають, здаються хамами й неотесами? Тимчасом — це чиста умовність, така, як стискання руки тощо, умовність нічим не краща (і не гірша) від показування носа в якихось далеких від нас народів на знак вітання. Мені довелося якось говорити з однією видатною письменницею, яка заявила, що краще вона помре, ніж напише (або вимовить) „філологія“ без знака м’якшення. Одне слово, „кожному городу — нрав і права“, але за цими деревами льокального партикуляризму не треба ніколи спускати з ока єдиного й величного загально-українського лісу. А щоб дерева ці росли так, як цього вимагають інтереси всього лісу, потрібна атмосфера толерантности, взаємозрозуміння і готовости на взаємні поступки. І то тим більше, що поступатися доведеться тільки другорядним і неістотним, зовнішнім, поверховним, бо глибинна суть у всіх гілок українського народу лишилась одна й єдина, — її не винищити ніяким ворогам, бо добра воля до взаємозближення є з обох боків. Read More