26 Тра

Шалина́


Шалина, хаща

ШАЛИНА́, діал., хаща.
«Повів його у лісі не стежками, а шалиною» (Словник Грінченка)

«Навіть вікові діди не пам’ятають такого, щоб хтось живцем вибирався з того полону. Не часто й потрапляли туди, бо далекими околицями обминали карлувату, покручену, як у судомі, хаотично сплетену шалину…» (Борис Загорулько)

«Я взяла та й полізла, а там така шалина, що й справді тілько вовкам водиться; як тілько я там і очей не збулась?» (С. Мишанич)

«Та ось із припсілянських лук прискочив вітерець, приніс насмиканого з копиць духу злежаного сіна, розпанахав тишу і подався шалиною, розбуркуіочи сонну птицю.» (Григір Тютюнник)


04 Гру

Нестелепа

нестелепа

Нестеле́па
Неповоротка, незграбна людина

— Знав би той нестелепа, як стріляю. Поцілив би йому крізь вічко його кольчуги прямо в пупа! Ги-ги! — Мовч! — суворо сказав Сивоок, бо вже вступали вони в Київ. (Павло Загребельний)

28 Кві

«Вночі з Великого четверга на п’ятницю пекли у нас петенетові баби. Звали їх також тюлевими…»

Великодень, петенетові, тюлеві баби

«Вночі з Великого четверга на п’ятницю пекли у нас петенетові баби. Звали їх також тюлевими.

Що означило «петенетові», того я ніяк і від нікого не міг довідатися. «Таке стояло у приписі, що залишився по покійній прабабці, і годі!» Назва «тюлева баба» була вже легше зрозуміла, але зате цілком несправедлива, бо невже ж можна було рівняти тісто тюлевої баби хоч би з найдорожчим тюлем? Тюль ані не мав таких дрібосеньких дірок, ані не був такий еластичний, ані врешті не можна було його їсти. А тут усі гості казали, що до вина нема нічого кращого від петенетової, чи там тюлевої, баби.

А пекли їх (оті баби) тому в ніч із четверга на п’ятницю, бо були вони (оті баби), так сказати б, сильно нервові. Вистарчило, щоби хтось дверми легко рипнув або кріслом гуркнув, а вже така баба сіла й не хотіла встати.

Хоч знала, що псам її викинуть, а не встала.

У Великодній четвер батько йшов до церкви, а парубки до вогню (ватра, яку палили за церквою) й під дзвіницю, і в хаті ставало тихо, хоч маком сій. Тоді-то й починалося печення петенетових баб.

Починалася тая містерія доволі прозаїчно. «Дівки», себто служниці, приносили зі спижарні до кімнати бабуні цілу балію покладів. Баб мало бути шість, так тоді відчислювали шість кіп покладів. А на підлозі чекало вже чисто вимитих шість масниць, своїх і позичених від сусідок. Одна між тими масничками була з металевим курком, таким, які бували при російських самоварах. (Як масло було готове, то тим курком випускалося маслянку).

Отож до кожної з масниць вибивали по шістдесят жовтків, пильно вважаючи, щоби не попав туди ані шматочок білка, бо він міг би пошкодити бабі. Білка ці виносили в макітрах до кухні, а тоді «дівки» і їх помічниці зі села сідали на долівці, притримували маснички колінами, і починалося биття жовтків.

Мама хвилину приглядалася тій роботі, а потім ішла до другої кімнати, відчиняла пожовклу стару кухарську книжку, якоїсь «Екатерины», і шукала рецепти на ще один торт, який хотіла післязавтра, себто в суботу, спекти. Я сідав коло мами і з насолодою приглядався, як ті дрібні пальці листували перетлілі листки «Екатерины». А що цілий день набігався, бо найменше десять разів був під церквою, тож не довго того приглядання було, – заснув. Глухе, одноманітне хляпання, що добувалося із шістьох масничок, вколисувало мене до сну. У сні грали великодні дзвони й лунали гаївки.

Нараз хтось мене потягнув за рукав. Я стрепенувся і відкрив повіки. Наді мною стояла мама. Дрібний палець приклала до уст: «Тсс!» З її обличчя втікали останки гніву, а на його місці являлася добряча усмішка, що мені все нагадувала чомусь-то перші сонячні усмішки весни.

– Тсс! Тихо! На пальцях іди! – і тихенько, майже нечутно відчинила двері до «бабусиного покою».

Образ, який я побачив, був для мене, дитини, настільки сміховитий, що я мусів долонею затулити уста, щоб не розсміятися вголос. Усі шість дівчат спали при масничках. Кожна в іншій поставі і кожна іншим голосом хропіла. Маснички кріпко притримували колінами. Їм (масничкам) нічого не сталося, крім однієї, якраз тої, найбільшої і найштудернішої, з курком, як при російськім самоварі.

При цій масниці сиділа наша дівчина Доська, пізніше жінка Семка, якого звали бідним багачем. Доська була доброю робітницею, але мала цей надзвичайний дар, що де-будь і коли-будь вміла засипляти. Пішлють її по муку, і також засне. Так і тепер, мабуть, перша заснула, не хотячи відчинила курок, і з масниці витікли на підлогу всі шістдесят вже таки добре вбитих жовтків. Золотою річкою потекли вони по долівці аж до порога.

Доська мусіла добити нову копу жовтків до своєї масниці, і мама вже не йшла до «Екатерины», лиш сиділа доти, доки жовтки не були вбиті аж до білого.

Тоді виливала їх до заздалегідь приладжених паперових форм, що стояли в кухні, на шафарні, себто на величезній скрині, в якій були перегородки на різні роди круп і муки. Перед тим, ясна річ, мама ще раз спробувала, чи добре зачинені двері з кухні до сінок і з сінок на подвір’я, і баби кисли. Як їх саджали в піч, як на пальцях виходили з кухні до покоїв, того я вже не бачив, бо впав на перше ліжко, що стрінув по дорозі, і збудився аж рано. Але знаю, гості казали, що петенетові баби не були в нас ще ніколи такі знамениті, як цього року.»

(Богдан Лепкий, «Казка мойого життя»)

19 Кві

Народ скаже, як зав’яже

Кульбаба народна назва

Народні назви кульбаби лікарської: ба́ба, бабаки, баба-куля , ба́баку́ль, ба́бка, бара́нки, бара́нчики, батужни́к, борода́вник, будяк жовтоцвітий, бу́лочки, вірність мужська, гра́бельки, гуменник, гуме́нце́ попо́ве, дєдо́вник, ді́дики, дід(к)и́, дуйві́тер, жабник, жи́дик, жовту́(ю́)шка, жовту́шки, зуб во́вчий, кагане́ць, козачки, кочанець, кулі(и)ба́ба, ку́льба-ба́ба, кульба́бка, кульба́бок, ку́льба́вка, кульба́ка, кульбаха, купа́ва, купа́ла, летю́(у)чки, листочки, любов хлопців, маї́вка, маї́к(и), май, ма́йка, ма́ти-ма́чуха, мела́йниця, мелайнички́, мо́лоч, мо́лоч горо́довий), мо́лоч ди́кий, молоча, моло́ча́й, молоча́й ди́кий, молоча́йниця), молоча́к, мо́лочень, моло́чець, мо́лочи́й, моло́чі́й, молочі́йка, мо́лочінь, молочка́вець, молочко, молочко́ жо́вте, моло́чни́к, моло́шник, москалик , моска́ль, надува́нчики, обду́в лі́карський, о́гники, одува́нчик, омела́н, омеля́(а́)нка, пади́волос, пауки́, пі́вка, плі(е)ши́вець, плішівник, подорожник, по(м)па́ва , прищавник, пувка, пупава, пупова, пустоду́й, пух, пухля́нки, пухо́вник, пушо́к, пшінка, салдатики, ску́льба, сліпа́к(и́), сліпота, смита́нник, сталість дівоча, тю́тя сліпа́, фона́рики, хасан , цикорій, цикорій жовтий, цикорія, цихорій(я), чічак, чічик, чі́(и)чник, шала́та, шала́та талія́нська, ша́пка жиді́вська.

19 Гру

Жовтець. Рецепт від Ольги Франко

Майонез українською

Напередодні свят ми вирішили опублікувати декілька рецептів невістки Івана Франка. Письменнику пощастило з невісткою, а його синові Петру – з дружиною. Адже Ольга Франко була не лише чарівною жінкою, а й чудовою господинею. До речі, кулінарію вона вивчала у Відні.
Почнімо з продукту, без якого неможливо уявити жодного святкового столу у нашій країні.

Підлива провансаль
Вбити до миски 2 сирі жовтки, посолити, поперчити пахучим перцем і розтирати на льоду, доливаючи по ложці склянку олії. Коли маса загусне, скропити її соком з 1 лимона, посипати цукром, вимішати і одразу ж використати.

Жовтець (майонез)
Вбити до миски 4 сирі жовтки і розтирати їх на льоду з 8 ст. ложками олії. Робити це поступово, кожен жовток розтирати з 2ст. ложками олії. Відтак додати 4 зварені на круто жовтки, протерті через сито, 1 ст. ложку олії, 1 ч. ложку гірчиці, посолити і посипати цукром. Під кінець скропити оцтом.

Ощадний жовтець
3 жовтки розтерти з 2 ст. ложками олії (додаючи по ½ ч. ложки), долити 1 ст. ложку бульйону з дробу або юшки, додати ½ ч. ложки розпущеного у воді желатину. Все це розтерти, посолити, посипати цукром і додати лимонного квасу.

(«Перша українська загально-практична кухня», Ольга Франко)
 

15 Гру

Сопу́х

сопух, сморід

СОПУ́Х, а, чол., Сморід. Ця духота й цей сопух запаморочували доразу кожного свіжого, що входив до хати (Лесь Мартович); На нього дихнула моторошна глибінь ями важким солодкуватим сопухом (Петро Колесник).

Тяжкий сопух, складений із багатьох смородів — прілих онуч, поту, людських випарів, гасу, чаду, розпареної глини й безліч інших запахів, забивав дух і туманив голову… (Іван Багряний, «Людина біжить над прірвою»)