18 Вер

2015-ий рік


2015-ий рік
Світ складається з відкритих повік.
На тебе дивиться тисяча очей.
Що в тебе є з особистих речей?
Якщо цьому небу судилося згоріти,
яка різниця – в якій із печей?

2015-та зима.
Смерть ніколи не приходить сама.
За нею зазвичай приходить пам’ять –
на неї хворіють, від неї потерпають.
Ти бачиш – я вижив, у мене два серця,
зроби що-небудь із ними обома.

Все, що відомо мені:
світ розділяється на ночі й дні,
минуле складається з прози та віршів.
Мені заважає лише те, що я вижив.
Розмови з мерцями – об’єктивна даність.
Питання не в принципах, питання в ціні.

Світ зробили зі слів,
з чорних лексем і семантичних полів.
Жовті квіти, повільні комети –
ідеальне місце для того, щоб померти.
Хочеш знайти варіант порятунку –
шукай у тому місці, де він болів.

40 років зими.
Осінь протягує тебе крізь дими.
Зима добиває тебе ногами.
Добре – це коли не безнадійно погано.
Свобода, зазвичай, в тому й полягає,
аби добровільно вернутись до тюрми.

Це ще не кінець.
В повітрі б’ється тисяча сердець.
Кожне з них невиліковне і тепле,
кожне з них б’ється за тебе.
Коли говоритимеш про рівність і братерство,
спитай, що думає про все це творець.

Спитай, чому він затих.
Церква – лише певна кількість святих,
кількість відмолених і кількість вбитих.
Кому я маю дякувати за кожен свій видих?
Їх немає не те що поруч –
їх просто немає серед живих.

Зберігається все:
всі ординаторські та КПЗ,
всі трапезні, літерні й цілодобові,
всіх ті, хто клявся на вуличній крові,
хто обіцяв померлим усе владнати,
хто обіцяв ще живим, що порятує й спасе.

Все лишається тут.
Теплий грунт, золотий мазут.
Небо над містом – темне, як опік,
знає свій вік, веде свій облік,
торкається листя, торкається квітів,
жіночих облич, дитячих застуд.
(Сергій Жадан)


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *