05 Лис

Права рука мовного смаку


Природній мовний смак ніколи не виробив би такого досконалого засобу спілкування, як людська мова, якби не мав спільників.
Головний його спільник – милозвучність.
Про деякі слова ми кажемо, що вони милозвучні, а про деякі – навпаки – що вони немилозвучні.
Милозвучність слів – це свого роду мірило, за яким природній мовний смак видає ”атестат зрілости” або вірніше ”атестат милозвучности” тому чи тому слову або виразу.
Усі слова нашої мови, які пройшли пробу часом – милозвучні: інакше вони б не закріпилися в мові. Отже, випробувати на милозвучність усталену століттями лексику нема потреби. Що ж до словесних неофітів – форм, творених штучно, – то милозвучність – їхній прискіпливий цензор і суддя.
Слово “униканий” якраз і не склало іспиту на милозвучність. Природній мовний смак його відкинув, а мовці не вживають і не вживатимуть.
Не можуть похвалитися милозвучністю і слова мовленнєвий, співпрацівництво, відпрацьовуватимуться.
Добір мовних форм під дією вимог милозвучности можна простежити у процесі спілкування – усному чи писемному. Чергування звуків В та У, З та ІЗ та ще де-яких підпорядковано в українській мові вимогам милозвучности. Усі знають правила чергування цих звуків. Ми кажемо й пишемо
у вікні, але в озері,
з братом, але із сестрою.
Так вимагає милозвучність. І це зафіксували правила правопису. На жаль, правила ці не можуть передбачити усіх випадків милозвучного та немилозвучного поєднання звуків у мовному потоці.
Наш мовний смак часом не визнає правил граматики, коли треба уникнути немилозвучности вислову. Згідно з правилами чергування звуків вираз “зібраний у кулак” треба писати з прийменником У. Але в живому мовленні мовці говорять “зібраний в кулак“.
У чому тут річ? Хто має рацію? Мовці чи ”писці”?
Очевидно, що повторення звуку У двічі у виразі “зібраний У кУлак” суперечить нормам милозвучности, і тому в живому мовленні переважають вирази: “зібраний в кулак”, “зігнутий в дугу”, “схований в кущах”.
Аналогічно, навряд чи ми скажемо “промоВа В церкВі” (1), як вимагає правило, а скоріше “промоВа У церкВі” (2), бо нагромадження трьох звуків В у виразі (1) і важке для вимови і немилозвучне.
Таким чином, бувши законодавцем для правил граматики, милозвучність змушує нас порушувати їх, коли ці правила до кінця не опрацьовано.
(Святослав Караванський)


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *