05 Жов

Наголоси


Правильність наголошування є однією з ознак культури мовлення. При виробленні акцентуаційних норм українська мова має далеко більше труднощів, ніж у формуванні лексики. Пояснюється це строкатістю наголошування в різних говорах нашої мови, а також упливом сусідніх мов, насамперед російської та польської. Ще один чинник, що не сприяє закріпленню нормативного наголошування серед широкого загалу мовців, — надуживання в творах багатьох авторів, особливо сучасних, поетичними вільностями. Нерідко це зовсім не поетичні вільності (себто відступи від норм, зумовлені стилістичними або ритмомелодичними міркуваннями), а просто мовна безграмотність, неохайність.

 

У всіх цивілізованих народів акцентуаційним зразком є мова акторів національних театрів та кіно, мова дикторів радіо й телебачення. Нам, українцям, у цьому, як і ще багато в чому, не пощастило. Незважаючи на те, що ми дали світові Олександра Довженка, фільмів доброю українською мовою бачимо мало. Значна частина представників сучасного українського театру не українські артисти, а люди, що грають роль українських артистів, бо розмовляють по-українському тільки на сцені. І коли проходиш повз будинок Інституту театрального мистецтва та чуєш російськомовні діалоги майбутніх діячів нашого кону, то з гіркотою усвідомлюєш, що різких змін на краще в найближчі роки не передбачається.

 

На радіо й телебаченні справи в цій ділянці ще гірші. Коли, приміром, в українському слові є подвійний наголос, вибирають спільний з російським: завжди, договір, алфавіт(рос. всегда, договор, алфавит), хоч природніші традиційні наголоси завжди, договір. Наголос у слові алфавіт на другому складі основний у нашій мові, бо збігається з грецьким алфавітон, від якого походить українська лексема. Так само й параліч від паралісі, феномен від феноменом тощо. Це свідчить про давні й безпосередні зв’язки українців із греками.

 

Буває, що й не подвійний, а єдиний український наголос, не схожий на російський, замінюють останнім. Причому не лише недосвідчені молоді коментатори, а й диктори з чималим стажем. Замість Герасим (Гарасимович) вимовляють Герасим (Герасимович). Замість община (первісне дородове об’єднання людей) уживають община в словосполученні палата общин, демонструючи до того ж незнання лексичних норм, бо українською мовою можна сказати тільки палата громад, коли йдеться про парламент Великобританії.

 

14 жовтня (за старим стилем 1 жовтня) відзначаємо велике християнське свято Покрову. Наголос у назві свята стоїть на другому складі, що відбивають усі словники української мови, а також прислів’я й приказки: «Прийшла Покрова, заревла дівка, як корова» (значення цієї приказки — прийшов час каяття). А по радіо й телебаченню, розповідаючи про це свято, досить часто кажуть Покрова, збиваючи з пантелику цілу Україну.

 

Займенники той, цей у родовому відмінку однини мають наголос на закінченні — того, цього. А коли їх уживають із прийменниками, то наголошують на першому складі: до (післятого (цього). Деякі диктори радіо й телебачення ставлять наголос завжди в кінці: того (цього) і до того (цього).

 

Джерелом розхитування акцентуаційних норм є також необґрунтоване перенесення діалектних наголосів у літературну мову. Останнім часом чуємо імперський  та ринковий. Треба пам’ятати, що ці прикметники мають наголос на тому самому складі, що й іменники, від яких вони утворені: імперія — імперський, ринок —ринковий. Поширені в розмовному мовленні варіанти імперський, ринковий є ненормативними.

 

Прикро вражає те, що чимало українців не вміє правильно наголошувати навіть своєї самоназви та похідного від неї прикметника. Наголос Україна, українець, український з погляду загальнонародної мови діалектний, а з погляду літературної мови застарілий. Сучасна акцентуаційна норма припускає єдино можливий наголос на третьому складі — Україна, українець, український. Завдяки академікові Л. Булаховському такий наголос закріпився і в сучасній російській літературній мові — Украина, украинец, украинский; порушують його здебільшого українці, котрі відмовилися від рідної мови і стали «російськомовним населенням».

 

Найчастіше порушують наголос у словах новий, випадок, середина, ненависть, текстовий, фаховий та ін. В усному мовленні раз по раз чуємо новий. Колись це слово справді мало два наголоси, але вже давно наголос на першому складі вважається ненормативним. Тим, хто хоче навчитися українських наголосів, треба більше читати поезії видатних майстрів нашого письменства: «Нове життя нового прагне слова» (М. Рильський); «Щоб пісні мої стали новими, Як налагодить струни мої?» (В. Сосюра).

 

Слово випадок у літературній мові завжди мало і має тільки один наголос — на першому складі. Воно належить до цілої низки подібних щодо творення слів з наголосом на префіксі ви-вибалок, виняток, виросток, виселок, висновок тощо. Отже, наголос випадок неприродний для української мови. Слово ненависть, а також усі похідні від нього (ненависний, ненавидіти, ненавиджу й ін.) у літературній мові мають наголос на складі -на-. Цей наголос природний для всієї території України, уживаний у поетів, що репрезентують різні говори нашої мови (Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, М. Рильський, М. Вінграновський та ін.): «Тільки той ненависті не знає, Хто цілий вік нікого не любив» (Леся Українка); «Я ненавиджу рабства кайдани» (П. Грабовський). Тож для наголосу ненависть в українській мові немає жодних підстав. Текстовий і фаховий наголошують за зразком прикметників, що походять від односкладових іменників лісовий, льодовий, сніговий, цеховий (від ліс, лід, сніг, цех тощо).

 

В одній із навчальних передач довірливих телеглядачів запевняли, начебто українською мовою треба казати два острови. Але це не відповідає дійсності, бо іменники, які в множині змінюють наголос, у сполученні з числівниками два (дві), три, чотири зберігають наголос однини: озеро — озера, але два (три, чотириозера; дерево — дерева, але два (три, чотиридерева; жінка — жінки, але дві (три, чотирижінки; острів — острови, але два (три, чотириострови.

Нижче наведено слова та словоформи, в яких особливо часто спостерігаємо відступи від акцентуаційних норм.

Правильно — Неправильно:

беремо — беремо

бовтати — бовтати

Бог, мн. боги — Бог, мн. боги

босий — босий

була, було, були — була, було, були

валовий — валовий

везти (ввезти) — везти (ввезти)

верба — верба

веретено — веретено

вести (ввести) — вести (ввести)

випадок — випадок

виразний — виразний

візник — візник

вільха — вільха

вісімдесят — вісімдесят

вітчим — вітчим

Далi буде…(Олександр Пономарів)


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *