13 Вер

Відтак, потім, після того


Відтак, потім, після того

Не прикрашають сторінок навіть найліпших видань слова, вжиті не у властивому їм значенні. Про відтак уже досить багато написали мовознавці, але правильно його використовують тільки носії західноукраїнських говірок і письменники, так чи інакше пов’язані з цією діалектною базою: «Дитячий вік пройшов у м. Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов у місті» (М. Коцюбинський). Отже, справжнє значення слова відтак — «потім, після того», а не «отже, тому, тож», як думають ті, хто будує речення на взірець: «Здавалося, непотрібно думати про минуле. Адже це лише пережитки. А відтак геть їх!» Тут доречніше було б сказати: «А тому (через те) геть їх!»

(Олександр Пономарів)


40 thoughts on “Відтак, потім, після того

  1. Alexander Novikov

    Все життя вживали це слово! Протягом, якнайменше, п’яти поколінь! А тепер виявляється – ми говорили неправильно! А хто, перепрошую, визначає – чи правильно я говорю, чи ні? От у нас завше казали “завше” (а не “завджи”), “баняк” (а не “каструля”), “пательня” (а не “сковорідка”), “обрус” (а не “скатертина”), “цебро”/”цеберко” (а не “відро/відерце”) – І ШО?! Я неправильно говорю?!

  2. Olexander Savytsky

    З цим вживанням Коцюбинським терміну “відтак” не можна не погодитись А от інший його зворот в наведеному прикладі спричиняє сум’яття. “Дитячий вік пройшов у м. Вінниці,…”. Справа в тому, що вік, або час в українській мові не проходять і не ходять, бо не мають ніг. Мабуть, було би правильно писати: “Дитячий вік МИНУВ у м. Вінниці,..”?

    • Віктор Куліш

      Milla Prykhodko це не питання складности, це питання точности. Галичанське “наразі” витісняє одразу 6 наших слів та й ще одночасно порушує різницю між “поки що” та “зараз”. В питанні часу це не може бути двозначним, як, наприклад, різноманіття із “обрієм” “видноколом” і ще з десяток одповідників-однозначників.

    • Віктор Куліш

      Igor Lifanov “Ще з рік [Іван] так походив, а відтак оженився (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 332); Зупинився [жандарм] перед самою печерою.., а відтак раптом пхнув колоду багнетом (Іван Франко, II, 1950, 29); Було жаль покидати домну, покидати в останні тижні, коли вона ось-ось стане на сушіння, а відтак хлюпне перший чавун (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 186).” – Коцюбинський, Франко та й Олекса – наддніпрянці?))))))))))))))

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *