26 Січ

Як “мертва” мова стала державною. Єврейський досвід


Іврит

За останні 100 років і відбулось те, що одержало назву «єврейського дива». Гебрайська мова з класичної, святої і буцім мертвої стає розмовною і державною. Одновлена, повернута до життя мова одержала назву «іврит» – єврейська.

«Диво» відбулося так. Навесні 1879 р. – у час, коли переважна частина молодих євреїв мріяла про асиміляцію, значно менша – про єврейську державу, у Віденському гебрайському журналі «Ашахар» («Ранок») з’явилася стаття, в якій заперечувався поширений аргумент проти того, що євреї є окремою нацією, а саме – відсутність у них спільної мови. Автор статті твердив: «Маємо мову, якою і сьогодні можемо писати і висловлювати абсолютно все, а при бажанні й заговорити нею… Земля Ізраїля стане центром усієї нації, і навіть ті, хто живе в інших місцях, знатимуть: «Їхня нація – на рідній землі, а в неї є й мова, й література». Редакція (гебрайського!) журналу не погоджувалась з автором статті Єлізаром Перельманом – українським євреєм, який писав під псевдонімом Бен-Єгуда. Але…

1881 року Бен-Єгуді пропонують посаду вчителя в Єрусалимі. Він погоджується за умови, що викладатиме гебрайською. Більше того. Наступного року Бен-Єгуда вирішив, що його новонароджений син розмовлятиме гебрайською. Друзі застерігали: хлопчик, що розмовлятиме мертвою мовою, виросте розумово відсталим. Не раз траплялось: хлопчик запитує в батька, як та чи інша річ називається, а в Біблії гебрайської назви немає, бо й самого предмета тоді ще не було.

 Доводилось займатись винахідництвом. Не знали давні євреї електрики. Як її назвати? А так, як колись зробили європейці. Електрика була названа від грецького слова електрон – янтар, власне «променистий». В Біблії згадувався блискучий жовтий метал хашмал. Це слово і стало назвою для електрики в івриті. А от назва електричного струму зерен є перекладом англійського stream і означає «потічок». Ав маїм (батько води) – водень.

Всупереч пророкуванням друзів хлопчик розвивався цілком нормально, став відомим журналістом і написав одну з перших книжок на оновленій гебрайській мові – івриті.

Корінне єврейське населення Палестини й переселенці з більшості європейських країн не поспішали приймати нову мову. А от євреї, що втекли від погромів з царської імперії – переважно з українських земель – охоче вчили своїх нащадків оновленої мови. З 1891 р. іврит почали викладати у школах, де вчились діти переселенців, 1896 р. відкрився перший дитячий садок, де розмовляли і співали івритом, у 1906 р. була заснована перша івритська гімназія, в 1913–1914 рр. випускники івритських шкіл оголосили війну німецькій мові, якою викладали тоді в Хайфському політехнікумі, найбільшому у Палестині.

Звичайно, була б перебільшенням думка, що іврит – мова Біблії, як перебільшенням є твердження, що гебрайська мова була мертвою. З Біблії, навіть коли врахувати слова, утворені згодом, на основі її коренів, – в івриті лише трохи більше п’ятої частини слів, стільки ж слів арамейських, відсотків шістнадцять (у тому числі математичні терміни) – слова, утворені в середньовіччі в Іспанії, 40 відсотків – нові слова.

Проте збереглося найголовніше – внутрішній світ мови, спосіб висловлювання і словотвору, а з ним дух древнього народу, його спосіб мислення. В цьому сенс «єврейського дива».

Ізраїльські спеціалісти з етнопсихології вважають, що після розбудови усіх державних інститутів саме відновлення психофізично адекватних мовних коренів стало потужним прискорювачем поступу, який висунув Ізраїль чи не в перший ряд соціально і економічно розвинутих країн. Про це можна прочитати у звіті про лекцію ізраїльського вченого Абрама Соломоника, опублікованому в третьому номері журналу «Книжник» за 1992 рік:

«Які ж фактори відродження мови виявив ізраїльський досвід. Перш за все, наявність хоч якогось закону про національно-державну мову.

Другий фактор – впровадження мови в системі освіти. Причому кризова точка – це мова вузів. Іврит запанував тут лише після розробки потужного термінологічного шару лексики та після переконання викладачів (пан Соломоник підкреслив: переконання) в доцільності й перспективності переведення викладання на цю мову. Але справжня тріумфальність івриту уможливилася тільки тоді, коли повсюдно відкрились дитячі садки, де виховання здійснювалось на івриті

Третій фактор – режим найбільшого сприяння для національної літератури, максимум пільг для «івритської» періодики, радіо- і телемовлення, театру.

Четвертий фактор – стандартизація фонетики, тобто потреба прибрати з ужитку усі накинуті суспільству чужі звуки і звукосполучення.

П’ятий – набирання нової лексики адекватно до виникнення або запозичення нових реалій.

І, нарешті шостим чинником … доповідач назвав регулярні соціологічні опитування: хто, скільки, чого й якою мовою читає, пише, слухає, говорить».

Я свідомо так повно зацитував повідомлення з «Книжника», адже досвід «єврейського дива» може бути використаний і щодо української мови.

(Із книги Мартена Феллера “Пошуки, роздуми і спогади єврея,
який пам’ятає своїх дідів, про єврейсько-українські взаємини,
особливо ж про мови і ставлення до них”, 1992 рік)


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *