01 Гру

Фонема Ґ, Г, Х


Основне жало Правопису 1933 року у вигляді фонетичної асиміляції спрямовано на правопис слів чужомовного походження (розділ 3) як найлегшій уподібнювальній ланці між українською та російською мовами. Підставою до цього є шлях запозичання слів: безпосередній і опосередкований. За безпосереднього шляху запозичання слова мова пристосовує його до своїх фонетичних законів, за опосередкованого латинське, грецьке тощо слово потрапляє в мову через польське чи то російське пристосування. Більшовицький режим у безпосередньому запозичанні добачив «штучне відмежування української мови від російської а також «перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами», через те голова Правописної комісії А. Хвиля у «До видання нового українського правопису» підпунктом а) зазначив сакраментальне: «ліквідовано націоналістичні правила щодо правопису іншомовних слів».

Якою була ця «ліквідація», що досі, згідно з чинним правописом, є нормою?

Перше асиміляційне вилучення — це забраний з правопису звук, фонема і буква ґ, що не лише порушило вимовну норму, а й спричинило плутанину в значеннях слів ґрати (решітка)/грати (виконувати певну
дію), гніт (ярмо)/ґніт (у гасовій лампі), гулі (гуляння)/ґулі (знаки від забою) тощо. Натомість запозичення, серед яких і власні назви, стали передавати лише за російським зразком, де через недостатність фонемного ряду неможливо передати різні чужомовні звуки ch, h, g, як це в українській, через х, г, ґ, а лише як х або г: Halloween — укр. геловін — рос. хелоуин; Hegel — укр. Геґель — рос. Гегель; Goethe — укр. Ґете — рос. Гете. За межею народного озвучення опинилися споконвіку вживані слова зі звуком і фонемою ґ: ґедзь, іудзик, ґава, дзиґа, гринджоли тощо. Правопис 1990 року на хвилі національного відродження повернув мові літеру, фонему і звук ґ, однак не запропонував обґрунтованих рекомендацій щодо її вживання та вимови. Це спричинило нові порушення фонетичної системи, зокрема у запозичених словах. Проект Правопису 1999 року, спираючись на засади Правопису 1929 р., запропонував літеру ґ у чужомовних загальних і власних назвах передавати через г: інтелігенція, Чикаго; у власних назвах людей (іменах, прізвищах) відповідно до g у мові-джерелі пишемо і вимовляємо ґ, а відповідно до h – г: Фридрих Геґель, Магатма Ґанді. Також літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда, ґандж тощо. На жаль, «…3атверджений до друку вченими радами Інституту мовознавства ім. 0. 0. Потебні НАН Украіни та Інституту української мови НАН України і схвалений Національною академією наук України, Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури і мистецтв України» Український правопис (2007 р.) демонструє ніщо інше як напів
норму і напів українську мову: він містить літеру ґ у давно запозичених і зукраїнізованих формах, на зразок ґанок, аґрус, ґвалт тощо, однак у словах чужомовного походження у загальних і власних назвах (антропонімах і топонімах) g, h приписує передавати через г: Гюго (Hugo), a B окремих словах, невідомо за якою логікою, – через х: хобі (hobby) замість гобі, Хемінгуей (Hemingway) замість Гемінґвей. У стилі руйнівного мовного лібералізму, а отже, нехтуючи системний принцип як основний при визначенні норми, Правопис 2007 р. видає на-гора примітку: «У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g y вимові не є порушенням орфоепічноі норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.

З огляду на такі невмотивовані й амбівалентні приписи, у теперішній практиці логічно застосовувати правопис і вимову г – ґ, що запропоновані y проєкті Правопису 1999 р. й активно вживані низкою видавництв, радіо- та телеетерів, а саме:

1. Літеру g, яка у відповідних мовах позначає дзвінкий проривний звук [ґ], y загальних та власних географічних назвах на письмі передаємо буквою г: агент, Чикаго.

2. У власних назвах людей (іменах, прізвищах), відповідно до g y мові-джерелі, пишемо ґ, а відповідно до h – г: Фридрих Геґель, Магатма Ганді.

3. Літеру g передаємо буквою ґ у незасвоєних українською мовою іншомовних словах, а також в іншомовних сполуках, що передаються засобами української графіки: лат. альтер еґо (alter ego).

4. Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда тощо.

5. Літеру h, грецьку літеру ɣ (гама) і початковий прИДиховий звук, відтворюваний надрядковим знаком, передаємо українською буквою г: габілітація, Гельсинкі.
(I. Фаріон)


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *