19 Чер

Діди́нець


Діди́нець, двір

Діди́нець, -нця, м. 1. Двір; 2. місце навколо церкви, де поховані предки.

«Просторий дідинець, розкинутий ажурним півколом поперед палацу, пломенився сліпучою райдугою перших весняних квітів» (Микола Сиротюк, Побратався сокіл)

«Свенельдова дружина, проте, обминула торгову площу, подалась до дідинця, де височіли старі тереми» (Раїса Іванченко, Отрута для княгині)

«Просторий дідинець перед панським будинком, широке подвір’я, як на ярмарку, завжди заставлене було різноманітними возами» (Марко Вовчок).

«Зійшла ся громада на дідинець, та й циган собі за ними прийшов, та помежи люде висунув ся аж на самий перед» (Етнографічний збірник, т.6, 1899)


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *