20 Гру

Розоритися до решти (до останку, дощенту, геть-чисто, до послідку)

Розоритися до решти (до останку, дощенту, геть-чисто, до послідку)

Розоритися до решти (до останку, дощенту, геть-чисто, до послідку)
Звестися на ніщо (ні на що)
Геть зовсім (геть-чисто) зубожіти (збідніти)
Зруйнуватися вкрай (до снаги́)

18 Гру

Наодинці

наодинці

НАОДИ́НЦІ
1. Сам на сам, удвох без свідків.
2. На самоті, самітно, без інших.

В крісло, привівши її, посадив, полотниною вкрите,
Крісло ж красиве, різьблене, з маленьким підніжжям при ньому.
Сам на стільці біля неї узорчатім сів якнайдалі
Від женихів, щоб криком своїм не завадили гостю
їжу спокійно вживати, хоча й до зухвальців потрапив,
Та наоди́нці про батька відсутнього щось розпитати.
(Гомер «Одіссея», з давньогрецької переклав Борис Тен)

15 Гру

Особливості наголосу іменників у сполученні з числівниками два, три, чотири

Іменники чоловічого роду, що в називному множини мають наголос на флексії, у сполученні з числівниками два, три, чотири одержують наголос такий, як у родовому однини: син, множина сини́, але “два, три, чотири си́ни“; брат — брати́, “два, три, чотири бра́ти”; шлях — шляхи́, “два, три, чотири шля́хи”; учи́тель — учителі, “два, три, чотири вчи́телі”; лі́кар — лікарі́, але “два, три, чотири лі́карі.”

Згадаймо у Шевченка:
“Не вертаються три бра́ти — по світу блукають,
а три шля́хи широкії терном заростають.”

Так само іменники жіночого роду, що в називному множини мають наголос на флексії — сторінки́, вчительки́, жінки́, при числівниках дві, три, чотири одержують наголос родового однини: “дві сторі́нки”, “три вчи́тельки”, “дві жі́нки”…

Навпаки, ті, що в називному множини мають наголос на основі (до́чки, бо́розни), при поєднанні з числівниками дві, три, чотири переносять наголос на флексію: дві, три, чотири дочки́, борозни́

(За О. Сербенською)

13 Гру

Kебе́та

Кебета

Kебе́та
Здібність, уміння, хист; розум.

Чи так, батьку отамане? Чи правду співаю? Ех, якби то!.. Та що й казать? Кебети не маю (Тарас Шевченко);

[Кіндрат Антонович:] А ке, принеси мені води, побачу, чи є у тебе до того кебета? (Марко Кропивницький);

— Виміряти ліс — не така вже й проста справа, не у всякого вистачить кебети (Михайло Стельмах).

12 Гру

За українську літературну мову

За українську мовуМайбутнє нашого народу, майбутнє нашої країни в дуже великій мірі залежить від того, які стосунки пануватимуть між західною і східною частиною українського народу. Західні українці і східні українці в офіційно-політичній термінології „східняки“ й „галичани” в побутовій, наддніпрянці й наддністрянці — в застарілій (бо чи ж логічно в поняття наддніпрянців включати й наддінчанців і надкубанців, а в поняття наддністрянців — надпрутянців тощо?) через до болю відомі всім нам політичні обставини нашого минулого, розвиваючися в цілком відмінних обставинах, еволюціонували не зовсім однаково і через це набули деяких відмінних особливостей у зовнішніх виявах і внутрішній суті свого світосприймання. Роз’єднані чи не найглухіше в світі закритим кордоном, вони втратили майже цілком можливість зв’язку і зносин. І тому тепер, коли велика війна проломила й розбила старі кордони, коли, хоч і в скрутних обставинах воєнного лихоліття, почастішали наші зустрічі, особливо серіозного значення, особливо великої відповідальности набувають взаємопізнання і взаємозрозуміння, добра воля до взаємозближення. Підкреслюємо: взаємо… Бо обом сторонам є чим похвалилися, є чим духово одна одну збагатити — і є чого зректися, від чого відмовитися. А що відмовлятися від звичного завсіди неприємно, і часто своє гірше здається кращим тільки тому, що воно своє і люди з ним зрослися, то потрібне певне напруження волі і потрібний величезний такт, толерантність з обох боків. Іноді зовсім другорядний і цілком незначущий деталь побуту, поведінки, одягу, мови, може розсварити людей, і то таких людей, що цілком свідомі розумом потреби єднання всіх частин українського народу. Необережний легкий доторк може викликати несподівану реакцію. Мені якось довелося бачити людину, яка заявила, що галичани, мовляв, улесливі й нещирі, — а це на підставі того, що вони мають звичай цілувати жінкам руку. А, може, комунебудь з галичан східняки, через те, що вони цього звичаю не мають, здаються хамами й неотесами? Тимчасом — це чиста умовність, така, як стискання руки тощо, умовність нічим не краща (і не гірша) від показування носа в якихось далеких від нас народів на знак вітання. Мені довелося якось говорити з однією видатною письменницею, яка заявила, що краще вона помре, ніж напише (або вимовить) „філологія“ без знака м’якшення. Одне слово, „кожному городу — нрав і права“, але за цими деревами льокального партикуляризму не треба ніколи спускати з ока єдиного й величного загально-українського лісу. А щоб дерева ці росли так, як цього вимагають інтереси всього лісу, потрібна атмосфера толерантности, взаємозрозуміння і готовости на взаємні поступки. І то тим більше, що поступатися доведеться тільки другорядним і неістотним, зовнішнім, поверховним, бо глибинна суть у всіх гілок українського народу лишилась одна й єдина, — її не винищити ніяким ворогам, бо добра воля до взаємозближення є з обох боків. Read More

11 Гру

Достеме́нно

Достеменно

Достеме́нно
Певно, точно, достовірно, достоту.

Не знаю, як воно вже достеменно було, але раптом Маківка зник з села (Михайло Чабанівський);

Дівчата мовили: — Маріє! Глянь на стелю, достеменно ти! (Микола Шеремет);

Катерина, достеменно, як кілька хвилин тому Слава, не могла повірити, що це Суліман (Ірина Вільде)

10 Гру

Вервечка

Вервечка

ВЕРВЕ́ЧКА (рідко ВІРВЕ́ЧКА)
1. Один з чотирьох мотузочків, на яких підвішена колиска. // рідко. Мотузок.
2. перен. Ряд, валка кого-небудь, низка чого-небудь.

І не сам гуляє Василь, а назбирає коло себе цілу вервечку таких, які сам, школярів і пішли (Панас Мирний);

На станційку влетів чорний задимлений паровоз, тягнучи за собою вервечку опецькуватих цистерн (Павло Загребельний).