17 Лип

Нудьгувати, нидіти


 Нудьгувати, нидіти

«Нудьгуючи, він крутився біля дверей і зазирав крізь щілинку в коридор, приноровляючись — стаючи навшпиньки або присідаючи, — щоб щось вгледіти» (Іван Багряний, Сад гетсиманський).

«Ой, важке наше життя! Ми нидіємо та чевріємо отут. Не живемо, та тільки животіємо в цій глушині» (Нечуй-Левицький).


11 Лип

За́крут

Закру́т
За́крут – крутий поворот, дугоподібний вигин.

«Стежка закручувала тут, понад ярок і п’ялася стрімко до вершка; власне на тім закруті була невеличка рівна платформа» (Іван Франко).

«Сів я на лавку та й жду. Переді мною шини, направо й наліво біжать, якби здоганяли себе.
На закруті зливаються в одну сіру смугу і гинуть.
По обох боках поля. Одні зорані, другі вже засіяні, треті ще вкриті стернею. Часом птах перелетить над ними, часом заєць шульне стернею, і – тихо» (Богдан Лепкий, Гостина).

// Крива, звивиста лінія. «Вподовж висот — химерні закрути траншей» (Олесь Гончар);
// Загнута частина чого-небудь. «Це була чорного буку, блискуче шліфована шестигранна палиця з прямим, майже як літера Г, закрутом для руки» (Іван Ле, Міжгір’я).

27 Чер

П’ясту́к

п’ястук

«Та що ж се — сила? Лиш п’ястук та збруя?
А серця вашого огонь святий,
А думка, що світи нові будує,
А волі вашої залізні крила,
А переконань, правди блиск яркий –
Чи ж се не також непропаща сила?»
(Іван Франко, «Незрячі голови наш вік кленуть…»

«Відтак за кождим разом, здибавши її, товкла злобно п’ястук о п’ястук і шепотіла:
– А що, сидить Сава коло вас на печі? Га? Настрашився вас дуже?
І Марійка умлівала душею, побачивши її вже здалека, й блідніла по самі уста. А рівночасно поневолі бурилася і її душа проти сина»
(Ольга Кобилянська, «Земля»).

«Знову стогін… Жебрак
Під вікном, наче тінь;
Без ноги, неборак,
Повен жальних болінь.
Він стискає п’ястук,
Тягне пісню хрипку, —
Скільки злигоднів-мук
Пережив на віку:
«Відробив я панам,
Відслужив сорок літ, —
Став на службу дитям,
А сьогодні я – дід!»
(Янка Купала, переклад Дмитра Павличка)

Кудою гляну, кудою гляну —
тисяча очей в імлі,
поглядів банить п’ястук,
батоги вигуків тнуть,
гарпуни люті, злі.
(Богдан-Ігор Антонич, «Біг на 1000 метрів»)

«…а Дарка — ще далi, молочно-бiлою тiн-ню стартувавши з гори перем’ятого брухту на котрусь iз найдальших зiрок, — пiзня дитина, народжена матiр’ю, щоб утримати чоловiка, а не стало кого втримувати — i вичерпалось життя, розтиснула п’ястук Господня десниця, вiдпускаючи на свободу наболену душу: мир тобi, страднице, вiдпочинь» (Оксана Забужко, «Польові дослідження з українського сексу»).

25 Чер

Навсібіч

Навсібіч

«Втомливо-ляклива просонь струшувала шептання з трав, світ облягали тумани такі щільні, що в них не літали навіть янголи, а то зненацька роздиралося небо й падали на землю бурі і в несамовитих замахах розмітали все навсібіч, і тоді Євпраксія молилася в душі якійсь невідомій силі, щоб щезло все, нічого не зосталося, а вона щоб опинилася вдома, у Києві, на Красному дворі, щоб повернулася туди, куди вже ніколи не вернеться.
І тоді небеса зацвітали слізьми, і вітри реготали й телесувалися, а над усім напував безнадійно-вбивчий рух коліс» (Павло Загребельний, «Євпраксія»).

«А потім, уже серед Кістяного поля, озветься щемом у серці спомин про калиновий гай, і вам здаватиметься, що насправді повертаєтесь не з підмерзлих боліт, а наче з самої легенди, де цієї пізньої пори нарвали солодкої калини й тепер несете додому, як найбільшу коштовність.
Кістяне поле стелеться навсібіч скатертиною ніжної озимини, ген уже видно село, і вершечки тополь схожі на списи, наставлені проти майбутніх снігів.
І знову поглядаєте на протилежний берег річечки, де чорніє пеньок, а біля нього має бути джерело з цілющою водою. І наче відчуваєте на своїх губах її крижаний доторк, од якого раптовий струм пронизує все тіло» (Євген Гуцало, «По мерзлу калину»).

23 Чер

Досхо́чу́

досхо́чу́

«А вранці, як рушив далі, він знайшов такий густий полунишник, що чоботи зачервонились соком роздушених полуниць, як кров’ю. Наївся досхочу. Взагалі ж Левко йшов тепер навмання, а не тим шляхом, що ним передніше їхав.» (Василь Чапленко, «Чорноморці, або кошовий Харко з усім товариством.»)

«… Наспівавшись досхочу, співочий гурт розсунувся, утворив квітяне півколо, і з того півкола зразу ж таки випала квітка у синіх штанях, у червоному поясі, у сивій шапці. Сині штани пішли понад краєм півкола, струшуючи пишною ряснотою своєю, протоптуючи стежку для себе, для того, що мало розпочатись. Руки якийсь час держались за пояс, а тоді як не вимахнуть!» (Василь Чапленко, «Січеславщина»)

«Над селом стоїть саме та пора, коли земля, напившись досхочу літньої радості, своїм лицем поволі обертається до осені. Повертається до неї, немов до мудрої матері, щаслива, несучи на собі і в глибинах своїх щедрі дари людям. Ще по-літньому високо світиться над стерновищем ясне чоло сонця, гарячими вітрами дихають навколишні поля, так весело сміються цвіркуни, що їх голоси, здається, відлунюють аж у грудях маленьких птахів, які непорушно зависли над головою.
Літо, як порядний газда, ще здорове, пашить зеленню дерев і трав, голубіє очима Петрових батогів, літає, співаючи над селом, вчепившись за натомлені крила бузьків. Але у ніжних переливах марева на далеких овидах уже світяться зіниці осені. Звідти, здалеку, вона, видиться, не поспішає. Стала на високому березі і видивляє броду — куди безпечніше і легше перейти на цей бік. А поки що хай радується, хай веселиться добре літо. Осінь не за горами — вона вже подолала їх.» (Дмитро Кешеля, «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»).

26 Тра

Шалина́

Шалина, хаща

ШАЛИНА́, діал., хаща.
«Повів його у лісі не стежками, а шалиною» (Словник Грінченка)

«Навіть вікові діди не пам’ятають такого, щоб хтось живцем вибирався з того полону. Не часто й потрапляли туди, бо далекими околицями обминали карлувату, покручену, як у судомі, хаотично сплетену шалину…» (Борис Загорулько)

«Я взяла та й полізла, а там така шалина, що й справді тілько вовкам водиться; як тілько я там і очей не збулась?» (С. Мишанич)

«Та ось із припсілянських лук прискочив вітерець, приніс насмиканого з копиць духу злежаного сіна, розпанахав тишу і подався шалиною, розбуркуіочи сонну птицю.» (Григір Тютюнник)

26 Січ

Гарна мова: Прадавній, прародич

Прадавній Прародич

Прадавній
(дуже давній; споконвічний)
Отож, ми налагодились не спати. Добули з вантажних кабін декілька скриньок, спорожнили їх, склали скриньки в коло і всередині кожної, мов у вартівні, запалили невелику свічку, абияк захищену од вітру. Так посеред пустелі, на голій корі планети, самотні, ніби в прадавні часи, ми звели людське поселення.
(Антуан де Сент-Екзюпері «Планета людей»)

Прародич
(давній предок)
Він мимо розуму свого не бачив навіть того, що вона вже вспіла дати йому й учителя і на прощу до святого місця «джаврів» затягнути. Великий султан Османів у квіті своєї молодості йшов поруч улюбленої жінки святими стежками Афону, як ішов колись прародич Роксоляни.
(Осип Назарук «Роксоляна»)

Словник вишуканої української мови – данина великій мовній спадщині, яку у різні часи з нами щедро розділяли майстри художнього пера. Понад 1500 словникових одиниць дозволять користувачам поглибити знання рідної мови, збагатити активний словниковий запас, розмовляти і писати українською мовою якнайвишуканіше. Замовити словник (з авторським підписом) за ціною видавництва http://mova.ga/knyzhky/

18 Гру

Наодинці

наодинці

НАОДИ́НЦІ
1. Сам на сам, удвох без свідків.
2. На самоті, самітно, без інших.

В крісло, привівши її, посадив, полотниною вкрите,
Крісло ж красиве, різьблене, з маленьким підніжжям при ньому.
Сам на стільці біля неї узорчатім сів якнайдалі
Від женихів, щоб криком своїм не завадили гостю
їжу спокійно вживати, хоча й до зухвальців потрапив,
Та наоди́нці про батька відсутнього щось розпитати.
(Гомер «Одіссея», з давньогрецької переклав Борис Тен)

11 Гру

Достеме́нно

Достеменно

Достеме́нно
Певно, точно, достовірно, достоту.

Не знаю, як воно вже достеменно було, але раптом Маківка зник з села (Михайло Чабанівський);

Дівчата мовили: — Маріє! Глянь на стелю, достеменно ти! (Микола Шеремет);

Катерина, достеменно, як кілька хвилин тому Слава, не могла повірити, що це Суліман (Ірина Вільде)