29 Чер

Оті́лий


оті́лий

«Білий, повновидий, тілистий, вже трохи отілий, з делікатними рум’янцями на щоках, з рум’яними, як малина, повними устами, з русявими довгими вусами, викоханий, випещений, князь і справді був схожий більше на тілисту панію або на багату повновиду молодицю в перській хустці на голові та в намисті з дукачами» (Іван Нечуй-Левицький, «Князь Єремія Вишневецький»).

«Пан частенько оглядав свої добра і проїздив пущею. Сидить у повозі ще не старий, – тільки дуже отілий – очі гострі, хижі, недобрі, усе їх мружив і уса підгортав. За повозом зап’ятники, а поруч верховні. Було, повоза ще не видко, ледве чутно, як торохтить, а вже тітка Мокрина вполохана аж труситься, ховає Катрю у комору… Мені шепоче, щоб тихо сидів десь поза кущами…» (Марко Вовчок, «Гайдамаки»)


27 Чер

П’ясту́к

п’ястук

«Та що ж се — сила? Лиш п’ястук та збруя?
А серця вашого огонь святий,
А думка, що світи нові будує,
А волі вашої залізні крила,
А переконань, правди блиск яркий –
Чи ж се не також непропаща сила?»
(Іван Франко, «Незрячі голови наш вік кленуть…»

«Відтак за кождим разом, здибавши її, товкла злобно п’ястук о п’ястук і шепотіла:
– А що, сидить Сава коло вас на печі? Га? Настрашився вас дуже?
І Марійка умлівала душею, побачивши її вже здалека, й блідніла по самі уста. А рівночасно поневолі бурилася і її душа проти сина»
(Ольга Кобилянська, «Земля»).

«Знову стогін… Жебрак
Під вікном, наче тінь;
Без ноги, неборак,
Повен жальних болінь.
Він стискає п’ястук,
Тягне пісню хрипку, —
Скільки злигоднів-мук
Пережив на віку:
«Відробив я панам,
Відслужив сорок літ, —
Став на службу дитям,
А сьогодні я – дід!»
(Янка Купала, переклад Дмитра Павличка)

Кудою гляну, кудою гляну —
тисяча очей в імлі,
поглядів банить п’ястук,
батоги вигуків тнуть,
гарпуни люті, злі.
(Богдан-Ігор Антонич, «Біг на 1000 метрів»)

«…а Дарка — ще далi, молочно-бiлою тiн-ню стартувавши з гори перем’ятого брухту на котрусь iз найдальших зiрок, — пiзня дитина, народжена матiр’ю, щоб утримати чоловiка, а не стало кого втримувати — i вичерпалось життя, розтиснула п’ястук Господня десниця, вiдпускаючи на свободу наболену душу: мир тобi, страднице, вiдпочинь» (Оксана Забужко, «Польові дослідження з українського сексу»).

26 Чер

Заріча́ний

заріча́ний
ЗАРІЧА́НИЙ, а, е. Непокірливий; сварливий.

«Та ще після того з півроку хто з молодиць не попаде мене, зараз до себе провадить: годує, миє, чеше; доводилось, так інколи, що я раз із десять на день пообідаю і вмиюся… От згадується мені одна молодиця — з усього села була вона задирлива і зарічана» (Марко Вовчок, «Дяк»).

Слово «політика» вразило Мар’яну: це так дражнили на селі її чоловіка, що ліпив іноді оте слово туди, де й не слід було… Вона махнула рукою:
— Служив їм, служив, а дяка? Ворогів нажив півсела — оце така заслуга; не бійся, як здихала я з дітьми, коли ти тікав з комуною, батько, спасибі їм, за рядно аж три пуди жита дали…
— Ого,— засміявся Мусій,— да такої ласки, западеться вона, в цигана можна доскочити, не то в рідного батька! Правда, дочко? — запитав він жартома на полу свою Степанидку, дочку найстаршу.
— Правда,— одказала та батькові, на матір глянувши.
— Правда,— підхопила Мар’яна,— що ти зарічана дуже.
— В батька вдалася! — рубнув Швачка, а Степанидка на це засоромилася — замовкла.
(Григорій Косинка, «Політика»)

Маляренкова – маленька, з терновими очима, в’юнка й зарічана, все підбиває дівчат заспівати на прощання… (Григорій Косинка)

19 Чер

Діди́нець

Діди́нець, двір

Діди́нець, -нця, м. 1. Двір; 2. місце навколо церкви, де поховані предки.

«Просторий дідинець, розкинутий ажурним півколом поперед палацу, пломенився сліпучою райдугою перших весняних квітів» (Микола Сиротюк, Побратався сокіл)

«Свенельдова дружина, проте, обминула торгову площу, подалась до дідинця, де височіли старі тереми» (Раїса Іванченко, Отрута для княгині)

«Просторий дідинець перед панським будинком, широке подвір’я, як на ярмарку, завжди заставлене було різноманітними возами» (Марко Вовчок).

«Зійшла ся громада на дідинець, та й циган собі за ними прийшов, та помежи люде висунув ся аж на самий перед» (Етнографічний збірник, т.6, 1899)

13 Гру

Kебе́та

Кебета

Kебе́та
Здібність, уміння, хист; розум.

Чи так, батьку отамане? Чи правду співаю? Ех, якби то!.. Та що й казать? Кебети не маю (Тарас Шевченко);

[Кіндрат Антонович:] А ке, принеси мені води, побачу, чи є у тебе до того кебета? (Марко Кропивницький);

— Виміряти ліс — не така вже й проста справа, не у всякого вистачить кебети (Михайло Стельмах).

04 Гру

Нестелепа

нестелепа

Нестеле́па
Неповоротка, незграбна людина

— Знав би той нестелепа, як стріляю. Поцілив би йому крізь вічко його кольчуги прямо в пупа! Ги-ги! — Мовч! — суворо сказав Сивоок, бо вже вступали вони в Київ. (Павло Загребельний)

21 Лис

Накінець? Наре́шті, вре́шті, зрештою, кіне́ць кінце́м, насамкіне́ць…

Накінець? Наре́шті, вре́шті, зрештою, кіне́ць кінце́м, насамкіне́ць...
Слово “накінець” дехто вважає росіянізмом, хоча воно трапляється у творах наших письменників, зокрема у Івана Франка та Ольги Кобилянської. У цьому дописі ми вирішили вам нагадати про інші прислівники:

Наре́шті,
вре́шті,
зрештою,
кіне́ць кінце́м,
насамкіне́ць,
наоста́нку,
наоста́нці,
вкінці́,
напослі́док,
наси́лу…
Read More